МОВНА таємниця уМОВНИХ зображень у “звіриному стилі” на ЗОЛОТІЙ скіфській пекторалі: СЛОВ`янська версія
Свою версію того, що зображено на великій золотій пекторалі скіфського царя, яку було знайдено в Товстій могилі на Дніпропетровщині в 1971 році, пояснює вчитель історії з міста Кам`янське (колишній Дніпродзержинсь) Володимир Михайлович Дзюба.
Передовсім, ЧОМУ я наголошую на тому, що це СЛОВ’янська версія (від слова “СЛОВО”), а не слАвянская (від слова “СЛАВА”)? Справа в тому, що роССійскоязычиє слАвянє (росіянє) не спроможні пояснити (навіть якщо дуже захочуть) смислових значень (cенсів) того, що зображено на цій ЧАРІВНІЙ ЗОЛОТІЙ речі, бо їм бракує ІНСТРУМЕНТІВ для її дослідження і розуміння, а сaме: бракує потрібних ТЕРМІНІВ-СЛІВ (в російському СЛОВАРЄ вони відсутні). Подібно до того, як бракує слова “РУХ” і виразу “бути в РyСі” (росс. – “быть в движении”), щоб пояснити смислові значення САМОназв “руси”, “русичі”, назв “Русь”, “Руська земля” (смислові значення останніх назв не тотожні).
Золота скіфська пектораль була виявлена археологічною експедицією Бориса Мозолевського 1971 року в кургані Товста Могила на околиці міста Орджонікідзе (з 2016 року це місто Покров) Дніпропетровської області, і до сих пір глибоко не досліджена скіфологами і МОВОЗНАВЦЯМИ.
Є три основні версії щодо сенсу зображень на пекторалі: 1) КАЛЕНДАР; 2) КАРТА володінь скіфів; 3) МОДЕЛЬ Всесвіту.
Відразу ж зазначу, що автор цієї статті вважає слушною першу версію, бо КАЛЕНДАРНА СПРАВА – це найдавніша інтелектуальна справа людства, яка, на переконання автора, зуМОВИЛА формування АБСТРАКТНОГО МИСЛЕННЯ і виникнення ЧЛЕНОРОЗДІЛЬНОЇ МОВИ, зокрема древніх основ сучасних СЛОВ’янських мов, і в тому числі праоснови УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
На мою думку, вчені помилково вважають пектораль виключно ПРИКРАСОЮ, тим паче ЖІНОЧОЮ, стверджуючи: “Сама по собі пектораль – це ЖІНОЧА ПРИКРАСА, яка важить 1,2 кг, складається з чистого золота 958 проби, на ній міститься близько ста майстерно виконаних фігур, [її] діаметр – 30,6 см”.
http://www.spadok.org.ua/…/skifska-zolota-pektoral-iz-tovst…
Та більш як кілограмова золота пектораль не жіноча прикраса. Це, перш за все, дуже точне ПРИСТОСУВАННЯ, яке скіфський цар, він же – верховний жрець, ГОЛОВА “царських скіфів”, тобто жерців, та всіх скіфів – використовував для визначення МОМЕНТІВ максимуму і мінімуму сонцестояння у році та МОМЕНТИ рівнодення (зрозуміло, у сонячні дні). У комплекті до пекторалі були ще бронзова ЧАША з вертикальним ВІСТРІМ всередині, СТРІЛА та МЕЧ із ЗОЛОТИМ РУКІВ’ЯМ (вони виявлені у дромосі поховальної камери поруч з пектораллю). Ці речі ретельно описав Б. М. Мозолевський у книзі “Товста Могила. – К.: Наукова думка. – 1979, – 249 с.”.
Як сaме ПРАКТИЧНО використовувалася пектораль для фіксації вказаних моментів сонцестояння, це питання потребує особливого розгляду, а зараз зверну увагу на те, що вчені-скіфологи переконані в тому, що скіфи розмовляли якоюсь ТЮРКСЬКОЮ мовою (якою не відомо) та не мали ПИСЕМНОСТІ.
Але, якби у скіфів не було ПИСЕМНОСТІ (якогось її виду), то тоді слушно запитати: А ЧИМ було зуМОВЛЕНО виникнення їхньої УСНОЇ МОВИ та поповнення СЛОВНИКового запасу? (Давня приказка: “Не записана думка – думка втрачена”. Наші сучасники поповнюють свій словниковий запас, читаючи СЛОВНИКи і книжки. А як поповнювали СЛОВНИКовий запас древні люди, коли СЛОВНИКів не існувало?).
У племен Трипільської культури ПИСЕМНІСЬ, безуМОВНО, була, про що, наприклад, свідчать ЧАРІВНІ орнаменти на кераміці. Зрозуміло, це не та писемність, яку ми звикли бачити. І виникла вона завдяки КАЛЕНДАРНІЙ СПРАВІ, в якій використовувалися МАТЕМАТИЧНІ формули різних ТЕРМІНІВ ЧАСу, котрі озвучувалися (читалися) як ТЕРМІН-СЛОВА і ФРАЗИ. Наприклад, трипільські мудреці використовували таку формулу для визначення ЧИСЛА (кількості) діб у році: ВІ (12 місяців) • 30 (“БІЛих” діб у кожному місяці) • А (1 річне О-КОло) + Е (5) або S (6) “червоних” діб року. Зрозуміло, кирилицького письма тоді ще не існувало, і трипільці використовували СВОЇ знаки, яким за значенням відповідають більшість знаків КИРИЛИЦІ.
Як видно (це ОЧЕВИДНО), така формула відповідає фігурці трипільського глиняного буйВОЛА, бо озвучується як SE “ВІЛ”.
Стародавні мудреці – складачі календарів – математичні формули разних ТЕРМІНІВ ЧАСу фіксували у ЧАРУНКАХ (росс. – ячєйках), щоб вони не зливалися одна з одною. Такі ЧАРУНКИ добре видно на Фестівському диску – глиняній табличці, виявленій 1908 року італійським археологом Луїджі Перньє в місті Фесті на о. Крит.
На скіфські золотій пекторалі роль ЧАРУНОК відіграють “СЦЕНИ [із життя скіфів]”. Їх 12 (10 з них розташовані симетрично по обидва боки пекторалі). Дві симетричні сцени обабіч центральної сцени, символізують місяць, який настає після місяця, якому СЛОВ’яни дали назву “СІЧЕНЬ”. У сцені сПРАВа зображено жеребчика, що народився місяць тому, 1-го СІЧня – це символ стрімкого (швидкого) “КОНЯ”-року – 365-добового, тобто ПРОСТОГО року. У симетричній сцені зЛІВа “КІНЬ”-рік іде в бік “бичка”, що також народився у 1-й день року. Цей бичок (зЛІВа) – це симВОЛ “поВІЛьного” (ВІ • Л = Л • ІВ = 360) “ВОЛА”-року – 366-добового, тобто ВИСОКОСНОГО року. Ймовірно, що у скіфів і у давніх СЛОВ’ян була традиція 1-го СІЧня, уМОВНО мечем відсікати старий рік, його негаразди, кривавії СІЧі (битви) і ЗЛО, що накопичилось за минулий рік.
Дуже цікавою, симВОЛічною є центральна сцена верхнього ярусу ЗОЛОТОЇ ПЕКТОРАЛІ.
Але як відомо, ДИВИТИСЯ і БАЧИТИ – це не одне й те ж саме. Ось що побачили в ній ті, хто дуже сильно недооцінює (не навмисно) інтелектуальні здібності та ОБРАЗОтворчий талант скіфських мудреців: “У центральній частині Золотої пекторалі – дві чоловічі фігури (швидше за все – це древні скіфські царі Haп і Пал), вони тримають в руках шкуру (але це не проста шкура, а карта). Вони сидять. Поглянувши на цю карту, можна побачити обриси Криму, лівого і правого берегів Чорного моря. Але дана шкура-карта умовна. Всі предмети, зображені на ній визначають захоплену скіфами територію”.
Отакої (!): “побачили” в руках зображених на пекторалі “ОСІБ”-ОБРАЗІВ (ЧОГО? а не КОГО?) ШКУРУ-КАРТУ. Існують й інші “бачення”. Наприклад, у підручнику для 5-го класу “Історія України (Вступ до історії) / В. С. Власов. – К.: Генеза, 2013.” на 26-й сторінці є зображення золотої пекторалі скіфського царя з кургану Товста Могила. Під ним такий коментар (він також свідчить, що нашим сучасникам бракує розуміння скіфських уМОВНИХ образів, які у “звіриному стилі” симВОЛізують не тільки сцени “із життя і побуту скіфів”):
“Пектораль прикрашена сценами з життя і побуту скіфів. B центрі верхнього ярусу пекторалі зображено двох чоловіків, які лагодять кожух (росс. – чинят кожух)”. По обидва боки від них – домашні тварини з приплодом. На нижньому ярусі коней долають кровожерливі грифони, лев і леопард шматують дикого кабана і оленя, пси женуться за зайцем”.
В центрі верхнього ярусу зображені не просто ЧОЛОВІКИ, які, нібито, ЛАГОДЯТЬ КОЖУХ, а уМОВНІ ОСОБИ, що уОСОБлюють МИНУЛИЙ ЧАС (рік) і МАЙБУТНІЙ ЧАС (рік) та ОСОБливий щорічний момент, а сaме: МОМЕНТ (мить) передачі уМОВНИМ старим, МИНУЛИМ роком (минулим ЧАСом) МАЙБУТНЬОМУ (новому) року (майбутньому ЧАСу) ЗОЛОТОГО РУНА – золотої баранячої шкіри, яку у підручнику історії названо КОЖУХОМ.
Над ЗОЛОТИМ РУНОМ уГОРІ висить ГОРІТ (сумка для стріл і лука, подібна до сагайдака), якому повно СТРіл, кожна з яких симВОЛізує “СТРімкі” ДОБИ року. Поряд з ОБРАЗОМ ТЕРМІНУ МИНУЛОГО РОКУ лежить горіт БЕЗ стріл (термін року, так би мовити, відстрілявся).
В СССР комуністичні ідеологи вигадали БОРОДАТОГО Діда Мороза і Снігурочку, котрі радять дітям голосно кликати Новий рік, якого зображує маленький (зрозуміло, БЕЗБОРОДИЙ) хлопчик. А на скіфській пекторалі уОСОБлення і СТАРОГО, і НОВОГО років БОРОДАТІ. Чому? Справа в тому, що у давні часи БОРОДА вважалася символом ЗНАНЬ, ДОСВІДУ і МУДРОСТІ. Богів також уявляли і вважали БОРОДАТИМИ. Звідси вираз “Ухопити Бога за БОРОДУ”. Борода Божа вважалася символом Божої МУДРОСТІ. Не випадково і сучасні православні священники носять бороди.
Отже, ЦЕНТРАЛЬНА сцена на пекторалі символізує передачу уособленню майбутнього ЧАСу ЗНАНЬ, ДОСВІДУ і МУДРОСТІ, що були накопичені у МИНУЛОМУ році (ЧАСі), без чого неможливі такі речі, як ДОБРОбут, ЛАД, МИР у людському МИРУ і його БЕЗПЕКА, одним словом – ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ.
Що ж симВОЛізувало ЗОЛОТЕ РУНО?
За СТаРодавніми греко-скіфськими міфами, БЕЗСМЕРТНИЙ бог всіх богів і людей Зевс занепокоївся тим, що СМЕРТНИХ людей завжди непокоїть одна заповітна мрія, яка для багатьох стала МЕТОЮ, а сaме: ЖИТИ ВІЧНО і, як МЕТАл ЗОЛОТО, не СТаРіти, не псуватися зовнішньо і внутрішньо. Люди вважали ЗОЛОТО симВОЛом ВІЧНОСТІ, бо воно НІКОЛИ не псується в агресивному кисневому середовищі Землі.
Але ВІЧНІСТЬ має уМОВНІ ЧАСтини (звідси “ЧАС”), якими, наприклад, є години, стражі (варти) дня і ночі, декади, місяці, півріччя, пори року, роки, багаторічні календарні О-КОла (цикли). Як же уявити ВІЧНІСТЬ, яка складається з уМОВНИХ ЧАСтинок, що мають уМОВНІ МЕЖІ, тобто початок і кінець? Стародавні мудреці знайшли уМОВНУ річ, яка більшe всього підходила для того, щоб симВОЛізувати ВІЧНІСТЬ з її уМОВНИМИ ЧАСтинами – це ЗОЛОТЕ РУНО, руно [уМОВНОГО] ЗОЛОТОГО БАРАНА, кожна ворсинка якого і симВОЛізувала якусь ЧАСтинку (ТЕРМІН ЧАСу) ВІЧНСТІ.
Зевс направив великих героїв, серед яких був i його “найулюбленіший син” Геракл, на кораблі “Арго” в багату на золото Колхіду за ЗОЛОТИМ РУНОМ.
Аргонавти виконали наказ Зевса і привезли йому ЗОЛОТЕ РУНО.
Зевс сховав ЗОЛОТЕ РУНО у міфічній країні Гіпербореїв і приставив до нього як “охоронців” ГРИФОНІВ. Це все рівно, що поставити “санітарів лісу” – вовків – охороняти зайців. Адже ГРИФОНИ були ПОЖИРАЧАМИ ЧАСу.
Остання, 12-та сцена, що в нижньому ярусі пекторалі, відповідає місяцю ГРУДНЮ. Назва цього місяця походить від того, що уЯВНІ (уМОВНІ) грифони (пожирачі ЧАСу), ухопивши КОНЯ (символа РОКУ) МЕРТВОЮ ХВАТКОЮ, притискають його ГРУДЬМИ до холодної землі (або криги) і чекають КОНчини “КОНя”-року, ЧАС існування якого на БІЛому СВІТІ (БІ • Л • А – це математична формула ЧИСЛА “БІЛих” діб у році = 360) доБІГАЄ КІНця. До речі, СЛОВ’янському слову “ПЕКТОРАЛЬ” відповідає латинське «пектус», що перекладається як “груди”.
До юліанського календаря у Стародавньому Трипіллі, Єгипті, Вірменії, Персії, Скіфії та Індії використовувався “нечіткий рік” (annus vagus), який дорівнював 12 місяцям по 30 “БІЛих”днів (всього 360). Решту 5 або 6 “червоних” днів вставлялися в календар додатково (в Єгипті в кінці року). Вважалося, що кожен “КІНь”-рік мав момент свого народження і свій КІНець.
Слово “КІНець” від слова “КІНь”, яке також узято з математичних формул різних ТЕРМІНІВ ЧАСу.
Наприклад, якщо наведені на картинці, математичні формули ТЕРМІНІВ ЧАСу тривалістю 1 рік і 100 років записати знаками кирилицького алфавіту, які мають ЧИСЛОВЕ, ЗВУКОВЕ і СМИСЛОВЕ значення, то в них будуть читатися ТЕРМНИ-СЛОВА: “ВІЛ”, “ВОЛІЯ” (“воля”), “КІНЬ”, “КОНІ”, “NЕБО”, “КОРОNА NEБА”.
Гадаю, що інформацію, яка зафіксована на скіфській ЗОЛОТІЙ пекторалі (золото – символ вічності) у “ЗВІРИНОМУ” СТИЛІ, можна ОЗВУЧИТИ (прочитати), якщо залучити МАТЕМАТИКУ.
Адже ще давньогрецький філософ і математик Піфагор вважав, що все в навколишньому СВІТІ можна виразити ЧИСЛОМ. “Все суще є ЧИСЛО”, – стверджував цей мудрець-вчений.
БезуМОВНО, у Піфагорове “ВСЕ” входить і те, що зуМОВИЛО появу ЧЛЕНОРОЗДІЛЬНОЇ мови, зокрема мови, якою володіли скіфи. Бо людську мову зуМОВИЛИ математичні формули ТЕРМІНІВ ЧАСу, які читаються як ТЕРМІНИ-СЛОВА і ФРАЗИ. Українська СЛОВ’янська (від слова “СЛОВО”, а не “слАва”) мова математично точна, і має дуже глибокі історичні корені, які сягають ЧАСів, коли зароджувалося АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ і ЧЛЕНОРОЗДІЛЬНА МОВА. Це можна перевірити ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО – логічно-математичними ЕКСПЕРИМЕНТАМИ.
Можливо, це здасться комусь “БРЕДОМ людини, яка втекла з психіатричної лікарні” (подібні закиди, на жаль, люблять робити зарозумілі професійні історики і лінгвісти, які за свою роботу отримують гарну заробітну плату), та все ж я переконаний у тому, що у мові скіфів було дуже багато СЛОВ’янських слів. Можливо, і край (країну) у Східній Європі, на теренах якого (якої) вони перебували у постійному РyСі, вони називали Руссю.
Цілковито можливо, що у скіфській мові були й слова “кВІТи” (вони зображені у середньому ярусі), “сВІТ”, “сВІТЛО”, “осВІТА”, “ВІТА є ЖИТТЯ”. Cлово “ВІТА” вважається запозиченим СЛОВ’янами у римлян. А як же тоді пояснити, що у СЛОВ’ян є давня традиція ВІТАтися (він ВІТАЄ чиєсь ЖИТТЯ = ВІТА є чиєсь ЖИТТЯ), “ВІТер”, “ВІТки дерев”, “свічка-ВІТиця”? А може це латиняни запозичили у СЛОВ’ян слово “ВІТА”? А на те, що стародавні скіфські і СЛОВ’янські мудреці знали ці слова, побічно вказує фрагмент реконструйованого ЗВОДУ (збірника = філософічних таблиць) різних ТЕРМІНІВ ЧАСУ, які читалися (озвучувалися) як ТЕРМІНИ-СЛОВА і ФРАЗИ.
