ТАРКІН ОЛЕКСАНДР ГЕОРГІЙОВИЧ: “УКРАЇНІ ПОТРІБНА ЗДОРОВА, МІЦНА МОЛОДЬ”
19 днів не дожив до свого 68-річчя тренер СК “Айболить” Олександр Георгійович Таркін.
Перші кроки в спорті
Перші кроки в спорті майбутній штангіст починав з спільних тренувань з … священиком, а останні тренування у великому спорті провів з майбутнім олімпійським чемпіоном Султаном Рахмановим.
“Я народився в Дніпродзержинську в сім’ї робітників. Жили в будинку на шість сімей, який своїми руками вилив з шлаку дід Гаврило на вулиці Першотравневій (зараз там знаходиться конвертерний цех ДМК). Батька не пам’ятаю, так як він помер від запалення легенів ще до мого народження, – згадує Олександр Георгійович. – Знаю, що він був гірничим інженером і добре грав у волейбол. Мама все життя пропрацювала на заводі Дзержинського. Володіла хорошим вокалом і грала в драмтеатрі”.
Дитинство Олександра буяло екстримом: стрибки з парашутної вишки в міському парку культури і відпочинку, вилазки з друзями на купи металобрухту в копровому цеху, змагання з запливами через Дніпро. У 10 років Саша вперше переплив річку. Улюбленим заняттям його однолітків були піратські напади на баржі з кавунами. “Ми ховалися на фарватері за буями. А коли проходила баржа, навантажена херсонськими кавунами, примудрялися закинути на корму мотузку, забратися на судно, скинути кавуни і вплав кожен транспортував на берег їх штук по п’ять”, – розповідає посміхаючись, побілений сивиною О.Таркін.
У 14 років юнак почав працювати учнем електрика в електротехнічній лабораторії металургійного заводу. Перше знайомство зі спортом відбулося в їхньому дворі, де Таркін самотужки змайстрував штангу, турнік, стійки і планку для стрибків у висоту. “Вечорами я тягав залізо. Тренувався в поті чола разом зі священиком, отцем Миколою, який жив в нашому домі”, – говорить Олександр Георгійович.
“Дзержинка” – великий спортклуб
Після закінчення вечірньої школи хлопець прийшов в великий спортивний клуб “Дзержинка”, в якому панувала дивовижна спортивна атмосфера. “Називаю його великим, тому що в ті часи в невеликому залі (нового спорткомплексу тоді ще не було, – прим. автора) культивувалися на професійному рівні дуже багато видів спорту, включаючи навіть городки, – згадує з ностальгією Таркін. – Вік спортсменів, що займалися в секціях становив 30-40 років, і нас, “шпану”, ці атлетично складені чоловіки заражали своєю енергією”. Паралельно Саша займався настільним тенісом. “Мені пощастило, – каже він. – У секції тренувалися два китайця, яких ми називали Юра і Саша Масалови, а також провідні дніпродзержинські тенісисти Гена Глушко, Вова Бабкін, Вадик Чащин, Толя Пошта, які дуже швидко мене підтягли до рівня кандидата у майстри спорту”. Тенісисти постійно їздили на змагання по всіх республіках колишнього Радянського Союзу. “Голова СК “Дзержинка” Віктор Антонович Худенко велику увагу приділяв вихованню підростаючого покоління. Він на змаганнях в Ялті примудрявся розміщувати дітей у знаменитому готелі “Масандра”, діставати нам замість одного талона на харчування, два. Тоді на один талон можна було повноцінно поснідати, пообідати і повечеряти. Возився з юними спортменов як рідний батько”, – з теплотою розповідає про свого наставника Олександр Георгійович.
Як і багато спортсменів колишнього Радянського Союзу, Олександр відслужив армію в спортроті. У львівському спортклуб він грав разом зі знаменитим чемпіоном Європи, тенісистом Анатолієм Строкатовим. Після армії Таркін поїхав на заробітки в Магадан. Там же грунтовно зайнявся важкою атлетикою, виконавши норматив кандидата в майстри спорту. А в 1971 році повернувся на “Дзержинку”, де через рік під керівництвом тренера Миколи Петровича Райнова став майстром спорту. Штангісту запропонували тренерську роботу в рідному клубі в парі з майстром спорту з важкої атлетики та гімнастики Валерієм Павловичем Молоданом. За 12 років занять штангою Олександр Таркін, ставши чемпіоном центральної ради “Зеніт”, досяг своїх кращих результатів у ваговій категорії 100 кілограмів – 160 кг в ривку і 212 кг у поштовху. Разом з ним тренувалися на “Дзержинці” кращі атлети того часу Сергій Нагірний, Володимир Бабкін, Сергій Родіонов, брати Ачічаєви, Сергій Косюга, Олександр Бацко, і, згодом ставший олімпійським чемпіоном, Султан Рахманов.
О.Таркін і С.Рахманов на тренуванні в залі важкої атлетики СК “Дзержинка”
“Я проти вживання стероїдів”
“Я дуже люблю важку атлетику. Але все в світі спорту стало гормональним. Ті, хто садить молодих спортсменів на вживання стероїдів – це не тренера, а злочинці. Я проти вживання стероїдів. Ось з цієї причини я пішов з великого спорту в світ фізкультури”, – говорить тренер з настільного тенісу спортивного клубу “Айболить” Олександр Георгійович Таркін. Діти, з якими він щодня возився, передаючи свої досвід і знання, дуже тягнуться до нього. Взимку і влітку, в спеку і холод, можна було побачити його в оточенні дітей.
“Я займаюся з хлопцями не заради встановлення рекордів, а заради їхнього здоров’я, заради здорового способу життя. Для своїх вихованців намагаюся проводити не тільки спортивні змагання з настільного тенісу, плавання, лиж, а й екскурсії на природу, з метою оздоровлення генофонду. Україні потрібна здорова, міцна молодь”, – ділиться своїми секретами він.
Олександр Георгійович навіть в 60-річному віці міг підтягнутися на турніку 20 разів. Влітку щодня пропливав на каналі по 5 кілометрів. Притому з маскою і в ластах. А взимку вранці і ввечері обливався холодною водою.
Вся сім’я Таркіних теж спортивна. Дружина Тетяна (дівоче прізвище Коломоєць) займалася художньою гімнастикою в СК “Прометей”. Четверо дітей захоплюються настільним тенісом. Олена і Георгій є кандидатами у майстри спорту, а Надія і Тимофій – першорозрядники.
Олександр Таркін і його товариш, тренер по футболу Генадій Шмуригін, багато часу приділяють дітям.
