80-РІЧЧЮ ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ АНАТОЛІЯ ЖЕЖЕРА ПРИСВЯЧЕНА ВИСТАВКА ЙОГО КАРТИН

Жежер

Вперше в рідному місті відкрилася ретроспективна виставка Заслуженого художника України Анатолія Михайловича Жежера. 108 робіт виставлені на загальний показ в музеї історії Кам`янського.

5 грудня (в цей день художнику виповнилось 80 років, з яких 60 він присвятив творчості, – прим. автора) майже вся культурна еліта Кам`янського прийшла до музею, щоб привітати знаменитого земляка з ювілеєм. Від імені міського голови художника привітав Владислав Мелешко, вручивши Анатолію Жежеру вітального листа. Квіти і теплі слова в цей вечір дарували винуватцю торжества товариші по навчанню в Дніпропетровському художньому училищу, колеги по художньому цеху, рідні, шанувальники його творчості.

 

Заступник Білоусова

Архівісти

Анатолій Михайлович Жежер – відомий майстер пензля. Його картини добре знають не тільки на Дніпропетровщині, але й далеко за її межами. Художник працює у різних жанрах, але віддає перевагу пейзажному живопису. Його полотна наповнені простором, повітрям, світлом. Полюбляє художник і натюрморт: особливі емоції викликають у нього прості польові та лісові квіти.

БузокДівчина

У Анатолія був великий потяг до мистецтва незважаючи на те, що народився в родині військового. “Мій тато служив в НКВС, – згадує Анатолій Михайлович. – Його в 1939 році направили в Західну Україну в місто Сарни Рівненської області, де ми прожили до війни. Потім батька перевели працювати до Дніпродзержинська. Згадую, що у нас була велика службова вівчарка Рекс, яка дуже любила тата. Коли формували для відправки на фронт бійців, тато не міг взяти Рекса з собою. Він дав мені в руки поводок і сказав “Тримай! Я собаку оставляю на тебе”. Пам`ятаю, що з відкритого вагону татові кричали “Міша, давай скоріше!”. Але собака вирвався з рук і вскочив в вагон. Потім батько написав, що Рекс, обвішаний гранатами, підірвав танк… А тато загинув в 1945 році в Угорщині”.

Толя с родителями 1940 год

Трьохрічний Толя з батьками.

Першим кроком на шляху осягнення мистецтва юного Толі була студія образотворчого мистецтва при палаці культури заводу і.Ф.Е.Дзержинського. Зовсім інший світ, сповнений краси та духовності, відкрив юнакові його вчитель Григорій Антонович Латунов. “В дитинстві я вчащав у село Тритузне, де жила моєї мами рідна сестра з дочками Ніною і моєю ровесницею Аллою, – розповідає А.М.Жежер. – А ходив тому, що у них був фіолетовий олівець, який мені дуже подобався. Я пропонував Аллі кружку молока за олівець. І поки вона питиме молоко, я буду малювати. У них над дверима висіла фанера, на якій був зображений ставок і рибачок, а вдалині сільські хати. Мені казалось, що це шедевр. Я дуже хотів теж так малювати. Але найбільшим поштовхом займатися малюванням професійно, так би мовити, став один випадок. Якось ми гнали кіз з кручі мимо будинку Галашків, де на вікні стояв гіпсовий барельєф гарного жіночого профілю. Я побачив його, і став як вкопаний. Вже й кози залізли в чужий садок, а я все стою зачарований красою. Я був такий захоплений, що навіть не відчув болю, коли ззаду підійшла тітка, яка жила в цьому будинку, і схопила мене за вухо. Вона стала кричати, чому я підглядую у вікна. Я не став брехати, а просто запитав, хто ж автор цієї краси. Тітка пом’якшала і сказала, що це її брат зробив. Після цього я поступив в студію до Латунова, де навчався три роки”.

Наступний крок залучення Жежера до творчості – Дніпропетровське художнє училище, яке на той час вважалося одним з найкращих учбових закладів УРСР. Основи професійної майстерності там викладали народний художник України Г.Г.Чернявський, заслужені художники України М.І.Родзін та М.С.Боровський. “В 1961 році члени комісії сказали, що моя дипломна робота “Будівельники” – це станковий твір нової інтерпретації, і поставили оцінку “відмінно”. Ця картина дуже довго висіла в стінах училища, як взірець. Потім її подарували будівельному інституту (нині Академія, – прим. автора)”, – згадує А.Жежер.

Після училища Анатолій вступив до Інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю.Рєпіна в Ленінграді. Але життєві обставини склалися так, що він не зміг після року занять дальше штудіювати мистецтво на найвищому рівні. Жежер повертається до Дніпродзержинська. Дальше він був і художником-оформлювачем, і дизайнером реклами, працював як монументаліст, сім років віддав викладанню у дитячій художній школі міста Рівного.

Художник займався самоосвітою, і ті твори, які представлені на цій виставці свідчать про його високий професіоналізм. Вони ввійшли в золоту скарбницю Дніпропетровської художньої школи.

Анатолій Михайлович останнім часом намагається відтворювати історію України, тему козацтва. Його картини постійно демонструються під час Всеукраїнського історико-культурологічного фестивалю.

З дружиною Ольгою

Дружина Ольга – незмінний помічник Анатолія Жежера.

АТО

Жежера хвилюють великі постаті в українській історії як, нариклад Тарас Григорович Шевченко. Дуже приваблює художника і дитяча тема. Зараз він працює над картиною “Трави пахнуть сонцем”, де теж є діти, польові квіти, соняшники.

Роботи Анатолія Жежера відомі не тільки в Україна, а й в багатьох країнах світу. Його твори знаходяться як в музейних так і в приватних колекціях. Директор музею історії Кам`янського Наталія Буланова гадає, що після виставки музейні фонди поповняться картинами А.М.Жежера.

Художня виставка працює в Музеї історії Кам’янського, тому кожен житель міста може побачити роботи Анатолія Жежера.

Текст Віктора КУЛЕНКА.